«І вишите моє життя на ньому …». Ці рядки з відомої пісні відображають істинні смисли ментальної сутності українського народу, його душі й характеру. Адже українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців та найпоширеніших видів ручної праці українських жінок.
Історія вишивки дуже давня. Про вишивку на білій сорочці українців є згадки у творах візантійських письменників ХІ-ХІІ ст. Збереглися вишиванки й з козацьких часів XVII-XVIII ст. У XVI-XVIII ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали в кожному селі й монастирях. В Україні налічувалось близько 100 видів технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь,
мереження, бігунець, плетіння тощо).
Слід зауважити, що вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу.
Багатство й різноманітність української вишивки відображається, зокрема, у геометричних елементах (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображеннях тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо) та людей. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.
Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо).
Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна й вазонна композиції. Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільш уживані чорний і червоний кольори. У цілому, багатство барв збільшується з півночі на південь.
Не дивлячись на те, що українські вишиванки мають спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів, відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють і чимало регіональних відмінностей. Наприклад, у Кіровоградській області, яка належить до центральних регіонів України, популярним є рослинний орнамент. Рушники виконуються рушниковим швом, мають підкреслено вертикальну композицію. Здебільшого, вони орнаментовані з обох боків мотивом «Дерева-квітки», що тривалий час модифікувався й щоразу тлумачився залежно від смаків і уявлень народних майстрів.
Варто зазначити, що в нашому регіоні для цього виду декоративно-прикладного мистецтва характерним є збереження як архаїчних технік, прийомів, так і модернізація їхнього стилю, колориту, змісту, що привносяться сучасними майстрами. Таким чином, зберігається своєрідність, неповторність народної душі, культури, наступництво поколінь.