Інколи шлях до справи життя не прямий. Він може тривати роками, проходити через різні професії, зміну обставин і непрості рішення. Але головне – не зупинятися. Саме такою є історія Світлани Володимирівни Дуди, яка пройшла непростий, але надихаючий шлях.
Світлана закінчила кравецьке професійне училище і певний час працювала за фахом. Згодом життя внесло свої корективи – вона змінювала професії, пробувала себе у різних сферах: швачка, соціальна робітниця, касир торгового залу, молодша медична сестра, завідувачка господарства. Кожен етап додавав досвіду, але пошук «свого» тривав.
На цьому шляху жінка зіткнулася з серйозним випробуванням – онкологічною хворобою, яка призвела до встановлення інвалідності ІІІ групи. Та навіть у цей момент Світлана не здалася.
«Я не хотіла, щоб хвороба визначала моє життя. Я хотіла працювати, бути корисною, залишатися сильною», – розповідає пані Світлана.
Підтримку вона знайшла у ПРАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», де нині працює машиністкою насосних установок. Це не типова професія для жінки, але цілком посильна – і вона справляється з нею гідно.
«Як я до цього прийшла? Через досвід, через бажання не зупинятися. Я вчилася, пробувала, і зрештою знайшла те, що мені під силу і до душі. Велику роль у цьому зіграла служба зайнятості – саме там я отримала підтримку, пораду і віру в те, що можу впоратися», – ділиться пані Світлана.
Звернення до Петрівського відділу Олександрійської філії обласного центру зайнятості було для жінки цілком логічним кроком – вона була впевнена, що саме тут зможе знайти легальну роботу з повним соціальним пакетом, що для неї було пріоритетом. Так і сталося: наприкінці липня вона звернулася до служби зайнятості, а вже на початку жовтня отримала омріяну роботу.
Вже майже три місяці жінка працює, і роботою задоволена: гарний колектив, комфортні умови праці, стабільна заробітна плата. Вона з вдячністю говорить про підтримку фахівців центру зайнятості, які допомогли їй не лише знайти роботу, а й повірити у власні сили.
Сьогодні Світлана Володимирівна – приклад того, що інвалідність не є вироком. Це лише частина життєвого шляху, який можна пройти з гідністю, силою і вірою в себе.
«Я хочу, щоб люди знали: навіть після хвороби, навіть з інвалідністю – можна працювати, розвиватися, жити повноцінно. Головне – не боятися змін і не втрачати себе», – каже Світлана Володимирівна.
Її історія – це нагадування, що справжня сила – в рішенні не здаватися.